Ірина Руденко,
начальник відділу організаційно-методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення та європейської інтеграції Департаменту реформування та державного санітарно-гігієнічного нагляду Держсанепідслужби України
Питна вода – один з найважливіших факторів здоров’я людини. Проблема якості питної води для України була і залишається вкрай актуальною і надзвичайно гострою.
До цієї проблеми сьогодні привернута увага у всьому світі, і не тільки тому, що вода є незамінним продуктом для життя людини, але й тому, що вживання недоброякісної питної води може призвести до виникнення інфекційної та неінфекційної захворюваності з тяжкими і навіть летальними наслідками.
За даними ВООЗ, кожного року близько 25% населення у світі підпадає під ризик захворювань, а практично кожний десятий мешканець планети страждає від вживання недоброякісної питної води.
В Україні тільки за роки її незалежності зареєстровані численні випадки захворюваності на холеру, черевний тиф, вірусний гепатит А, дизентерію, сальмонельоз тощо, пов’язані з водним фактором передачі. Протягом передостаннього десятиріччя (1995–2005 роки) в країні офіційно зареєстровано 70 спалахів гострих кишкових інфекцій серед населення країни, пов’язаних із водним фактором передачі збудників інфекційних захворювань, під час яких постраждало 8265 осіб, з яких 4140 – діти. Основна кількість спалахів пов’язана з забрудненням водопровідної води внаслідок аварійних ситуацій у мережах водопостачання і водовідведення.
Епідеміологічними дослідженнями підтверджений зв’язок хімічного складу питної води із захворюваністю населення на серцевосудинні хвороби, жовчнокам’яну та сечокам’яну хвороби, карієс зубів тощо.
В Україні держава гарантує захист прав громадян у сфері питної води та питного водопостачання шляхом забезпечення кожної людини питною водою нормативної якості у межах науково обґрунтованих нормативів питного водопостачання залежно від району та умов проживання.
Безумовно, як і для будьякої сучасної країни з великою територією, для України характерна проблема географічної нерівності у доступі до води, яка викликана суттєво різними кліматичними умовами, нерівномірністю розподілення водних ресурсів за територією, різним урбаністичним рівнем регіонів.
Екологічний стан поверхневих водних об’єктів, які забезпечують майже 80% питного водопостачання нашої країни, та якість води в них є вирішальними чинниками санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.
Україна належить до найменш забезпечених власними водними ресурсами країн Європи і є одним з регіонів зі значним антропогенним навантаженням на водні джерела та нестачею достатньої кількості прісної води. За визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тис. м 3 на людину, вважається не забезпеченою водою. В Україні питома величина місцевого стоку в маловодний рік у розрахунку на одного мешканця становить лише 0,52 тис. м 3 , а з урахуванням транзитного стоку – 1,02 тис. м 3 .
Питне водопостачання України майже на 80% забезпечується поверхневими водами. Екологічний стан поверхневих водних об’єктів і якість води в них є вирішальними чинниками санітарного та епідеміологічного благополуччя населення. Потенційні запаси поверхневих вод України оцінюються у близько 209,3 км 3 на рік, з яких 25% формується у межах держави. Водночас більшість басейнів річок згідно з гігієнічною класифікацією водних об’єктів за ступенем забруднення можна віднести до забруднених та дуже забруднених.
Моніторинг якості води поверхневих водойм свідчить про те, що їхній екологічний стан практично не покращується. У середньому в країні відмічається тенденція до погіршення стану водойм І категорії за мікробіологічними показниками.
Питома вага досліджених проб води з водойм І категорії, які не відповідали санітарним нормам у 2014 році за санітарнохімічними показниками, становила 8,5%, за санітарнобактеріологічними показниками – 13,3% (рис. 1).
Рис. 1 Питома вага досліджених проб води з водойм, які не відповідали санітарним нормам (%)
Найбільший відсоток відхилень за санітарнохімічними показниками, що значно перевищує середній по державі, відмічається у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Черкаській, Чернігівській областях, а за бактеріологічними показниками – у Полтавській, Чернігівській, Одеській та Луганській областях.
З водойм ІІ категорії було відібрано та досліджено 11465 проб за санітарнохімічними та 16010 проб за мікробіологічними показниками. Питома вага досліджених проб води, які не відповідали санітарним нормам за санітарнохімічними показниками – 16%, за мікробіологічними – 12,9% (рис. 1).
Найбільший відсоток відхилень за санітарнохімічними показниками, що значно перевищує середній по державі, відмічається у Луганській, Запорізькій, Донецькій та Дніпропетровській областях, а за бактеріологічними показниками – у Миколаївській, Тернопільській, Хмельницькій, Луганській, Донецькій областях.
Високий рівень техногенного навантаження на водойми та використання застарілих технологій підготовки питної води, які розраховані на доведення природної води до якості питної лише у випадку коли вихідна вода відповідає І класу поверхневих джерел водопостачання, не дозволяють забезпечити населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою. Застосування в технології підготовки питної води хлору, неефективних коагулянтів, відсутність сорбційних фільтрів з активованим вугіллям тощо призводить до надходження у питну воду значної кількості неорганічних та органічних забруднювачів, спільна дія яких на організм людини викликає реальну загрозу здоров’ю нації. Крім того, питна вода з поверхневих водойм потенційно небезпечна у вірусному відношенні, оскільки технологія її підготовки не гарантує видалення вірусів.
Основні забруднювачі поверхневих водойм – перевантажені каналізаційні очисні споруди та мережі, які перебувають у незадовільному технічному стані та потребують проведення капітальних ремонтів чи реконструкції. Внаслідок недостатнього фінансування будівництво та реконструкція більшості об’єктів водопостачання та каналізування, запланованих державними та місцевими програмами розвитку водного господарства, охорони водних ресурсів та підвищення якості питної води, практично не проводиться.
Понад 90% забруднених стоків дають водоканали міст області та промислові підприємства гірничовидобувного та металургійного комплексів. Залишається гострою проблема скиду у водойми високомінералізованих шахтних та кар’єрних вод Кривбасу та Західного Донбасу (Дніпропетровська, Миколаївська та Херсонська області).
Протягом останніх років до 5% водопроводів не відповідають санітарним нормам (у 2014 – 3,1%, 2013 – 3,8%, 2012 – 4,5%).
Із загальної кількості цих водопроводів не відповідають санітарним нормам через відсутність зон санітарної охорони – 75,6%, необхідного комплексу очисних споруд – 18,8%, знезаражуючих установок – 16,1% (таблиця 1; рис. 2).
Таблиця 1. Причини невідповідності санітарним нормам різних об’єктів централізованого водопостачання у 2014 році
Рис. 2. Причини, через які об’єкти централізованого водопостачання не відповідали санітарним нормам, за даними державної статистичної звітності за 2014 рік
Найбільша кількість водопроводів, що не відповідають санітарним нормам, у Луганській, Херсонській, ІваноФранківській та Житомирській областях (при середньому по Україні – 3,1%). Не мають водопроводів, які не відповідають санітарним нормам, м. Київ, Полтавська, Черкаська, Чернігівська і Чернівецька області (рис. 3) З комунальних водопроводів не відповідають санітарним нормам – 7,5%, сільських – 3,4%, відомчих – 1,8%.
Рис. 3. Області, які мають найбільшу питому вагу водопроводів господарсько-питного водопостачання, що не відповідають санітарним нормам у 2012–2014 роках (%)
Підземні води України, зокрема артезіанські, в багатьох регіонах (АР Крим, Донбас, Придніпров’я) за своєю якістю не відповідають нормативам на джерела водопостачання, що пов’язано не тільки з природними умовами їх формування, але і з антропогенним забрудненням, і тому потребують очищення. При цьому лише окремі артезіанські водопроводи мають споруди для доочищення вод.
Характеристика якості питної води, держаний санітарно-епідеміологічний нагляд за питним водопостачанням
Протягом 2014 року лабораторіями санепідстанцій із джерел централізованого водопостачання було досліджено за санітарнохімічними показниками 108051 пробу питної води, за бактеріологічними – 141006 проб.
Питома вага нестандартних проб питної води, відібраних з джерел цен тралізованого водопостачання, за санітарнохімічними та бактеріологічними показниками за останні роки становить 13,5% та близько 3,4% відповідно.
Найбільша кількість нестандартних проб питної води з централізованих систем водопостачання реєструється, як і раніше, на сільських водопроводах, найменша – на комунальних (таблиця 2).
Таблиця 2. Відсоток досліджених проб питної води, що не відповідають вимогам держстандарту (%)
Питома вага нестандартних проб питної води за санітарнохімічними показниками у Луганській, Миколаївській, Рівненській та Запорізькій областях, а за санітарнобактеріологічними показниками – у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Миколаївській, Закарпатській, та Рівненській областях у півтора рази і більше перевищує середні показники по країні (таблиця 3).
Таблиця 3. Питома вага нестандартних проб питної води (%)
Ні для кого не секрет, що основними причинами незадовільної якості питної води є зношеність інженерних мереж (до 30–70%), застарілі технології підготовки питної води, забруднення поверхневих та підземних джерел водопостачання неочищеними господарськопобутовими та стічними водами; зростання нітратного забруднення ґрунтових вод внаслідок ненормованого використання в колективних господарствах та у приватному секторі мінеральних та, особливо, органічних добрив.
Ми всі прекрасно розуміємо, що вирішення цих питань потребує прийняття раціональних управлінських рішень, як на рівні місцевої, так і центральної влади, а також значних державних фінансових ресурсів, і шляхи їх вирішення повинні сьогодні шукати фахівці в галузі економіки та фінансів. На жаль, це питання є політичним, оскільки напряму стосується рівня тарифів на житловокомунальні послуги.
Водночас, централізованим водопостачанням забезпечено лише четверту частину сіл України. Решта сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, які у більшості перебувають у незадовільному санітарнотехнічному стані.
У 2014 році питома вага досліджених проб питної води з джерел децентралізованого водопостачання, які не відповідали санітарним вимогам, становила 31,4% за санітарнохімічними (вище рівня показників 20132012 років: 30,4% і 29,3% відповідно) та 15,5% за бактеріологічними показниками (нижче рівня 20132012 років: 16,7% і 16,2% відповідно) (рис. 4).
Рис. 4. Питома вага досліджених проб питної води з джерел децентралізованого водопостачання, які не відповідали санітарним нормам за санітарно-хімічними та бактеріологічними показниками (%)
В Україні на сьогодні існують місцевості, в яких відмічається нестача або надлишок тих чи інших хімічних елементів у питній воді, що певним чином впливає на здоров’я людей, які постійно мешкають у даній місцевості. Такі місцевості називаються біогеохімічними провінціями, а хвороби, які там реєструються, – геохімічними ендеміями, або ендемічними захворюваннями. До ендемічних захворювань, що трапляються в Україні, можна віднести ендемічний флюороз, ендемічний карієс, воднонітратну метгемоглобінемію й ендемічний зоб. На більшості території України природній вміст фтору низький (0,5–0,6 мг/л); за цих умов надходження фтору в організм людини з питною водою недостатнє, що веде до формування карієсу.
У той же час майже 57% свердловин Полтавської області походить з Бучацького водоносного шару, який формується у фторовмісних гірських породах, тому концентрація фтору тут перевищує 1,5 мг/л, що є причи ною виникнення ендемічного флюорозу. Нестача йоду в питній воді та продуктах харчування є безпосередньою причиною захворювання населення на ендемічний зоб, що характерно для Полтавської області та Карпат. Також відмічається зростання нітратного забруднення ґрунтових вод внаслідок ненормованого використання в колективних господарствах та у приватному секторі мінеральних, та, особливо, органічних добрив. Забруднення води наднормативними концентраціями нітратів призводить до виникнення захворювання на воднонітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження резистентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захворюваності, в тому числі інфекційними та онкологічними хворобами. Метгемоглобінемія обумовлена токсичною дією нітратів, які спричиняють кисневе голодуванні тканин (гіпоксію), що розвивається внаслідок порушення транспортування кисню кров’ю, а також у пригніченні активності ферментних систем, що беруть участь у процесах тканинного дихання. Нітратна інтоксикація пов’язана з утворенням високого рівня метгемоглобіну в крові.
У той же час, незважаючи на ряд проблемних питань у сфері водопостачання, кількість нестандартних проб питної води за мікробіологічними показниками, які щорічно реєструються на водопроводах нашої країни, зменшилась удвічі, з 6 до 3 відсотків, а спалахів інфекційних хвороб, пов’язаних з водним фактором передачі збудника через централізовані мережі водопостачання, протягом 2009–2014 років взагалі не було зареєстровано.
* Зазначена інформація не містить даних від головних управлінь Держсанепідслужби в АР Крим та м. Севастополі з моменту анексії Російською Федерацією АР Крим. Також відсутні дані від територіальних органів Держсанепідслужби України, що розташовані на контрольованих терористичними угрупованнями територіях Донецької та Луганської областей.
